Внутрішній письменник був сумним. «Де моя муза?» — похмуро сказав він.
Роздуми письменника, який не знає, з чого почати. І прості, і чудові поради щодо написання.
Люди, коли говорять про мене в позитивному ключі, говорять щось на кшталт: "Вона виявляє особливу креативність у кожному завданні. О, і вона пише вірші та прозу". Якщо хтось новий раптом "зацікавиться моєю особистістю", вони можуть попросити мене показати мої літературні досягнення, і я часто смиренно відповідаю: "Я не думаю, що вам це дуже сподобається. Переважно мої письмові роботи складаються з незграбних символічних виразів, які живуть просто в моїй пам'яті. Ви впевнені, що хочете це прочитати?" Ну, не знаю, чи претендує більшість, але мої знайомі, здається, цінують мої твори, а друзі наполягають, щоб я видала хоча б одну поетичну книжку чи збірку оповідань. Однак я самокритичний недаремно.
Я не дотримуюся основної рутини написання. Я можу написати, але можу забути це зробити. Тоді ви можете запитати, чи справді мені потрібно писати? Це цілком розумно, але я відчуваю, що маю написати себе, тому що вихор ідей завжди десь поруч зі мною. Іноді я прокидаюся, миттєво згадуючи подробиці химерного сну, який мені принесли духи ночі, і, як письменник-початківець, роблю майже невиправдану помилку – не беру папір і ручку, не відкриваю ноутбук, щоб записати, і навіть нотатки на смартфоні залишаються порожніми… Можливо, є надія, що зміни не за горами, бо постало питання «Чому б мені не записати свої мрії». мучить мене. Це чудова ідея почати новий день з опису досвіду вашої мрії (Це зробить початок дня набагато яскравішим! Вам не здається, що ми часто називаємо наші звичайні дні «звичайними»? Ми добровільно програмуємо цю посередність!). Я впевнений, що багато авторів перетворюють ці бачення на чудові історії. У цей самий момент я переживаю ретроспективний огляд картин Сальвадора Далі: його головне натхнення прийшло у його снах. Найсміливіші ідеї народжуються або відображаються в нас, коли ми мріємо. Як художник, ви можете їх малювати. Як автор, ви можете їх розповісти. Отже, шановні письменники-початківці, візьміть це за правило №1: Запишіть свій досвід мрії.
Споглядання живить розповідь
Чи усвідомлювали ви коли-небудь, що розповідати історії можна будь-де? Буває, коли ти сам, буває, коли ти з людьми. Кожен із нас несе історію у своїх виняткових скарбницях. Це змушує мене згадати слова героя Джорджа Р. Р. Мартіна Тиріона Ланністера про важливість і силу оповідання. Його викривальна промова в останньому епізоді «Гри престолів» змусила мене зануритися в роздуми. Я все ще розмірковую над цими простими словами, коли відчуваю брак натхнення: "Що об’єднує людей? Армії? Золото? Прапори? Історії. Немає нічого у світі могутнішого за хорошу історію. Ніщо не може зупинити її. Жоден ворог не зможе перемогти її".
Історії повсюди, і навіть якщо ви іронічно посміхаєтеся, згадуючи всі ті облікові записи Instagram, заповнені історіями, ви знаєте, що я маю на увазі щось глибше. Тут виникає правило №2: Стань оповідачем, перетворюй звичайні речі на незвичайні чи важливі.
Давайте опишемо таку рутинну повсякденну діяльність, як прогулянка в парку, або ваші відчуття від нового дня трьома різними способами: апатичним, меланхолійним, але символічним і хвилюючим... Якщо ви відмовляєтеся вмикати свою уяву (але я впевнений, що вона у вас є), при цьому відчуваєте легку нудьгу і примхливість, то ваш опис прогулянки в парку буде приблизно таким:
Дорогою на роботу я гуляв парком, як майже щодня. Ті самі дерева, ті самі лавки, ті самі фонтани. Навколо мене не було нічого особливого. Як завжди. Почався ще один невеселий день.
Навпаки, навіть якщо ви справді хочете написати щось меланхолійне чи цинічне, воно має бути насичене кольорами – добре, нехай це будуть відтінки чорного. Давай грати разом, анонімний готичний герой!
Зробивши останній ковток ранкової кави, напевно темнішої за потаємні куточки моєї душі, я одягнувся якомога доречніше, наслідуючи модні вимоги напівзасліплених світських кіл, самопроголошеної богеми, яка лише вдає, що чула про таємні товариства приречених поетів… Я почувалася саме тією безнадійною поетичною істотою, забутою світом. Мої страждання зробили мене особливою. Без них я б змішався з рештою людей навколо мене, і звичайне життя ніколи не було моєю чашкою чаю. Я підперезав свої стегна, щоб залишити свою курну кімнату застійних думок. Але замість того, щоб плисти за течією, робити вигляд, що я такий же, як і всі – працюю, прагну чогось досягти, маю високу мотивацію на виконання абсолютно марних справ, – я змінив напрямок і зайшов у тінисті алеї дрімучого парку… Дерева, мої давні друзі, з цікавістю спостерігали за мною, що проходила повз… Я бачив їхні мудрі глибокі очі серед гілок. Я відчув, що фантазії живуть у їхніх стовбурах. Багато років тому завдяки Джону Рональду Руелу Толкіну я змінив своє ставлення до дерев: вони стали для мене ще живішими, і я почав вірити, що найменше деревце є спадкоємицею вітальних ентів… Атмосфера мого улюбленого парку, який завжди здається чарівним лісом, перетворила ту сумну істоту, яка вранці ненавиділа світ, на доброзичливу постать, яка раптом так мирно усміхнулася, відчувши новий химерна історія народжувалася в її фантазії.
У абзаці вище ви можете спостерігати неспішну зміну настрою, від жалюгідного до піднесеного. І якщо я вирішила відтворити певну градацію емоцій, то третьою спробою було б написати щось надихаюче, трохи кумедне, мотиваційне.
Я прокинувся з усмішкою, тому що мріяв про подорож дивовижними місцями, які заповнюють око, які нагадували мені Едем на Землі. Моя кімната була наповнена блискучими променями ранкового сонця. Я подивилася на свою руку, вона здавалася магічно сяючою, і раптом почала розсміятися – це зображення сяючих речей навколо мене, включаючи моє тіло, нагадало мені про здатність Едварда Каллена виблискувати. Ні, я не перетворився на вампіра з «Сутінків» за одну ніч, чи не так? Ні, я все ще жива людина, просто вдячна за можливість поринути в ще один чудовий день. Учора я був самозваною приреченою істотою під маскою «Я в порядку», яка сумнівалася в сенсі свого існування. Сьогодні я на шляху до позитивних змін. Замість того, щоб скиглити і годувати чудовисько байдужості, я привітав цей прекрасний день, побажавши щастям і внутрішнім світлом пройняти кожну душу, повну сумнівів і болю. Життя прекрасне, ти прекрасна – ніколи не забувай про це.
Я знаю, що почати може бути більш ніж важко, але ви ніколи не зможете повністю розкрити свій потенціал, якщо не поставите ставку в землю. Це стосується не тільки написання – це всього, що вам потрібно зробити, щоб почуватися краще, мати більш осмислене життя, щоб щось змінити… Всесвіт, у якому ми живемо, складний і простий водночас. Навіть така маленька людина, як ти, може досягти чогось великого. Якщо ви любите писати, якщо образна мова захоплює вас як невід’ємний ресурс вашої особистої магії, тоді дерзайте, станьте віртуозним оповідачем, станьте автором! Хто знає, можливо, ви станете наступним Едгаром По чи Е. Т. А. Гофманом сучасності – але краще будьте собою.