Плагіат у світі музики. Частина I.

Я серед щасливих, хто може без зусиль насолоджуватися царством звуків… Усвідомлюючи, наскільки це цінно чути, я все ще не можу зрозуміти, як людям вдається складати погану, несмачну музику і як інші можуть із задоволенням слухати ці мізерні імітації справді пристойних пісень.

Оскільки ця стаття присвячена плагіату в музичному світі, я вирішив почати зі своїх міркувань про автентичність музики як естетичного явища. Перш ніж заглиблюватися в конкретні приклади (можливих) музичних фальсифікацій, скандально згадуючи навіть легенди, які нібито мали залишатися недоторканними, хотілося б зробити суперечливе твердження: май генії охоче плагіатять один одного, ніби визнаючи майстерність творів один одного, будучи здоровими конкурентами, значущими впливовими особами та почесними послідовниками спільного Мистецького шляху. Дрібні випадки «плагіату» ніколи не принизять людину, якщо не тільки її джерело натхнення є генієм, але й той, хто її надихає, є вундеркіндом. А тим часом ті, хто існує, як бездіяльні фальсифікатори, ніколи не зможуть оволодіти справжнім мистецтвом, перебуваючи в кайданах наслідування.

Я пам’ятаю, коли я слухав «Black Star» Девіда Боуї, і я не міг не відчути, що модель пісні, навіть її основний ритм, дуже схожий на той, який я чув раніше. Спочатку я не міг визначити, з чим пов’язаний, але потім мені спала на думку «Pyramid Song» від Radiohead. Було щось у мелодичних переплетеннях або вживанні споріднених нот підряд; дві пісні абсолютно різні, але, в той же час, я не міг позбутися відчуття якоїсь примарної схожості між двома незалежними композиціями великих музикантів. Чи міг Девід Боуї надихнутися «Pyramid Song»? Така можливість є завжди. Чи можна назвати це навіть частковим плагіатом? Ні за що!

Об'єктивно між плагіатом і натхненням часто тонка грань. Тоді як визначити різницю? Коли ви отримуєте натхнення, ви берете ідею та втілюєте її в життя в іншій обстановці. Навіть якщо ваш намір полягає в тому, щоб розповісти ту саму історію, засоби її представлення повинні бути різними, щоб уникнути плагіату. Наприклад, картина може бути навіяна піснею і навпаки, навіть проза може бути навіяна віршем і звучати як унікальний твір.

Що цікаво, вищезгадана «Пісня про піраміду» має кілька конкретних джерел натхнення. Том Йорк розповів, що мелодія народилася завдяки вже існуючій пісні «Freedom» Чарльза Мінгуса. Його слова проникають глибше, поєднуючи буддистські елементи, бачення Стівена Хокінга про циклічність часу та символи з містичної виставки, що розкриває образи підземного світу Стародавнього Єгипту. Незважаючи на те, що в пісні змішалися існуючі раніше філософії, наука і мистецтво, твір вийшов оригінальним.

Чи наважилися б ви звинуватити легендарних Beatles у плагіаті?

Їх звинувачували сотні разів і, можливо, тисячі разів, про які ми не знаємо. У всякому разі, критики прямо не називали це плагіатом. Проводячи паралелі між Beatles та іншими артистами, вони часто називали ці «збіги» «експлуатацією менш відомих вундеркіндів». Ви будете здивовані, дізнавшись, що був також широко відомий натхненник Beatles. Вгадай хто? Людвіг ван Бетховен. А тепер послухайте їхню пісню «Тому що». При його створенні вся мелодична частина була скопійована з «Місячної сонати», а потім перевернута, і в результаті відбулося чудове перетворення. Хоча я б не поставив на це ярлик «плагіат», деякі пуристи класичної музики віддали б Бетховену всі нагороди за автентичність, звинувачуючи «Бітлз» у відсутності власних ідей.

Джон Леннон цілком погоджувався зі своїми музами, навіть якщо вони були іншими музикантами. Його популярна фраза проти плагіату: «Це не було обдирування; це була любов». Пол Маккартні підтримав цю думку, зазначивши: «Ми щипаємо від інших людей стільки ж, скільки вони щипають від нас». Це колесо «віддай-і-бери» безперервне. Крім того, Леннон зізнався, що в його голові завжди лунала якась чудова пісня, перш ніж він почав писати власні твори. Логічно, що людина, віддана музиці, швидше за все є меломаном. Ви носите в голові тисячі мелодій, і коли ви починаєте створювати свої пісні, підсвідомо виникають уже відомі мелодії, а іноді певні музичні фрази звучать занадто схоже. Коли ваша пісня досить хороша і сприймається людьми, ви швидко забуваєте про основне джерело свого натхнення, принаймні до тих пір, поки хтось надто прискіпливий не проведе ці прикрі паралелі, назвавши вас плагіатором або навіть подавши до суду.

The Beatles навіть не приховували, що запозичували деякі мелодії у різних музикантів, іменитих, і аматорів. І так широка публіка сприймала їх як дивовижне винахідливе явище. Якщо ви все ще хочете стежити за ними, дотримуйтеся вже широко згаданих панірувальних сухарів.

The Beatles Muse I: Чак Беррі

Важко знайти людину, яка б не чула «Come Together». Спочатку він був представлений решті гурту Джоном Ленноном. Пол Маккартні миттєво помітив, що композиція Леннона нагадує «You Can’t Catch Me» Чака Беррі. Леннон сказав, що, мабуть, підсвідомо надихнувся цим, а потім Пол порадив йому ще трохи змінити пісню. Так що вони зробили? Вони лише зробили його трохи повільнішим, а також зробили іншу басову лінію, яка звучала більш «болотяно», як вони казали. У всякому разі, якщо ви звернете увагу на текст, то помітите ще одну підозрілу схожість. Легко порівняти «Here come old flat-top/He come groovin’ up slowly» із «Here come a flat-top» Беррі з «Here came a flat-top/He was movin’ up with me». Хоча Джон Леннон досить спокійно поставився до джерела, яким він скористався, і навіть згадав його в інтерв'ю, яке почув Морріс Леві, засновник джазового клубу Birdland. У 1973 році він подав до суду на Джона, оскільки він був видавцем «You Can’t Catch Me». Подальші судові тяганини були виснажливими, але врешті-решт Леннон уклав угоду з Леві про кавер-версію трьох вибраних пісень, включаючи «You Can’t Catch Me». До речі, імітація Чака Беррі була помітна і в «I Saw Her Standing There». Послухайте та порівняйте басову партію з партією Беррі в «Я говорю про вас».

The Beatles Muse II: Хамфрі Літтелтон

Зараз «Леді Мадонна» знаходиться на рецензії. Досить дивно, що Пол Маккартні так часто заявляв, що їхня «Lady Madonna» мала бути даниною піонеру рок-н-ролу Фетсу Доміно. У будь-якому випадку, справжнім попередником пісні був «Bad Penny Blues», зокрема її фортепіанна партія, автором якої був англійський джазовий трубач Хамфрі Літтелтон. Незважаючи на пряме підняття, Пол зійшов із рук і уникнув справжніх проблем із плагіатом. Джорджу Гаррісону не пощастило, і це було не найкраще його рішення створити «My Sweet Lord» на основі «He’s So Fine» Chiffons. Звичайно, звинувачення проти Харрісона звучали майже як міф: «несвідомий плагіат». Загалом повернення 587 000 доларів, яке він повинен був заплатити, зовсім не було міфом. Леннон також не поспішав підтримувати невинність Харрісона, сказавши: «Джордж міг змінити кілька тактів у цій пісні, і ніхто ніколи не міг його торкнутися, але він просто відпустив це і заплатив ціну».

The Beatles Muse III: Pee Wee Crayton

Цікаво, якщо пісня чудової четвірки «Revolution» є вашою улюбленою, ви коли-небудь чули, що вона була плагіатом? Можливо, ви й досі не хотіли б про це чути, але правда в тому, що вступна частина «Revolution» звучить майже аналогічно «Do Unto Others» каліфорнійського блюзмена Пі Ві Крейтона. Ще одне натхнення, яке зайшло занадто далеко.

The Beatles Muse IV: Боббі Паркер

Як ви вже могли зрозуміти, Джон Леннон ніколи не приховував свого натхнення. Наприклад, він вільно назвав пісню «Watch Your Step» Боббі Паркера своєю головною музою блюзу. Очевидно, композиція йому надзвичайно сподобалася, що змусило його об’єднати її головну гітарну партію в єдину «Day Tripper». Це був досить ризикований крок, адже з цією піснею Боббі Паркер відзначився в чартах. Перш ніж додати цю партію у свою власну пісню, вони зробили кавер на версію блюзмена, виконуючи її наживо багато разів у 1961 та 1962 роках. Led Zeppelin також були одними з тих, хто сміливо надихався Боббі Паркером. І якщо вас цікавлять справи про плагіат, до яких були причетні Led Zeppelin, ви можете прочитати нашу статтю: https://plagiarismsearch.com/blog/led-zeppelin-plagiarism-cases

Час від часу я чую, як деякі люди кажуть, що оригінальності не існує. Ну, це так. Це як живопис: ти використовуєш наявні кольори та відтінки, вони однакові, і важливо лише те, що ти малюєш: якщо ти дивишся на полотно, не знаючи, що створить твоя уява, і раптом починаєш творити (не дивлячись на інші картини, навіть не думаючи про них), ніби якась космічна енергія м’яко рухає твоєю рукою: ось тоді з’являється Оригінальність. Це просто: ви схильні до плагіату, коли вам важко знайти власні ідеї та безпосередньо шукати джерела, на які можна звернути увагу в процесі вашої удаваної творчості. Будьте щирі з собою: читайте книги, ходіть в художні галереї, дивіться інтелектуальне кіно, слухайте творчу музику і шукайте натхнення заради тих внутрішніх осяянь, які відкривають вам очі і змушують побачити навіть ті відтінки, які оточуючим здаються неіснуючими. Позбувшись усіх непродуктивних «привидів» у своїй свідомості, зробіть усе можливе, щоб знайти автентичну Музу, яка шепоче вам на вухо: Дивіться свій власний шлях.